У Тернополі з’явилась меморіальна дошка Ірині Максимів. Хто ця жінка

Меморіальна дошка, яка з’явилася на вул За Рудкою, 4, – той рідкісний випадок, коли тернополяни без допомоги влади і без зайвого пафосу вшанували просту жінку, жительку Тернопільського Заруддя, яка пам’ятала наше місто “за поляків” і “за совітів” і її спогадам воістину нема ціни. Розповіді Ірини Максимів (в дівоцтві Саїк) упродовж шести років, до самої смерті тернополянки у липні цього року, записував і упорядковував краєзнавець Тарас Циклиняк.  вшанували просту жінку, жительку Тернопільського Заруддя, яка пам’ятала наше місто “за поляків” і “за совітів” і її спогадам воістину нема ціни. Розповіді Ірини Максимів (в дівоцтві Саїк) упродовж шести років, до самої смерті тернополянки у липні цього року, записував і упорядковував краєзнавець Тарас Циклиняк. 

Момент відкриття дошки. Фото Павла Балюха.

Під час ІІ світової війни сім’я Саїків надала притулок у льосі власного будинку тринадцятьом євреям. У 1988 році двоє з них приїхали до Тернополя і подякували пані Ірині. На основі свідчень Михайла Ґінзберга, Ірині Максимів присвоїли звання Праведниці народів світу. Згодом її спогади використали у фільмі “Назви своє ім’я”. Власне, ця історія привертала увагу до звичайної тернополянки, але Тарас Циклиняк зумів розгледіти у пані Ірині талант розповідати просто про складні речі. В її розповідях була епоха.

  • У мене завжди викликали жаль слова пані Ірини: “Мій татко стільки всього робив і йому ніхто не подякував”, – розповідає пан Тарас. – Я вважав своїм обов’язком, щоб про родину Саїків дізналися. Але це не лише про родину Саїків, це про покоління – мого дідуся, моєї бабці, яких я не встиг записати. 

Тарас Циклиняк побачив Ірину Максимів тією, що говорила майже все, що думала. 

  • Спроба пояснити простими словами прості речі і теми мене й приваблювала. Пані Ірина попри всю важку долю була дуже доброю і світлою людиною. Це те, чого нам зараз бракує. Побутових проблем у нас значно менше, але ми постійно на щось нарікаємо. А вона в таких випадках казала: “Бог дає життя, ми живемо і тішимося тим життям”. 
На відкриття меморіальної дошки завітали знайомі, рідні, сусіди. Фото Павла Балюха.

Спогади Ірини Максимів, за словами краєзнавця, цінні тим, що навіть ті, хто не любить історії, цифр, не має часу чи не хоче аналізувати, після перегляду відеоісторій пані Ірини починає цікавитися історією міста. 

  • Вона була феноменально спостережливою, – додає Тарас. – Я спілкувався з десятком другим ровесників пані Ірини, які жили в різних куточках міста, були з різних соціальних прошарків, вона помічала такі неймовірні деталі, яких я не чув ні від кого. Щоразу вона до всіх відомих подій додавала якісь нові деталі, робила нові інтонаційні подачі. 

 До відкриття меморіальної дошки вийшла в світ книжка “Дитинство Ірусі Саїк”. Тарас Циклиняк з однодумцями підготував її за два місяці. Години розмов з пані Іриною перетворилися на 600 сторінок тексту.

– Ця книжка забрала в мене багато здоров’я, але ми встигли, – зізнається краєзнавець. – Книжка охоплює період від спогадів пані Ірини про бабусю, яка жила ще за Австрії, і до того дня, коли ми відкрили меморіальну дошку. Я не упустив нічого з того, що я чув. 

Емоційні, подекуди сумбурні спогади пані Ірини Максимів у книзі упорядковані і розкладені по поличках. 

Ірина Онуфріївна Максимів (уроджена Саїк) — українська громадська діячка, Праведник народів світу, учасниця фільму «Назви своє ім’я», авторка чисельних спогадів про давній Тернопіль. Тепер вона у бронзі.

Фото Павла Балюха
0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі